«Золоті правила виховання

 дитини в сім’ї»

 

1. Повага до індивідуальності дитини (врахування бажань, інтересів, потреб), її самостійності, допомога у пошуку шляхів виходу зі складних ситуацій;

2. Формування системи цінностей та збереження в сім’ї емоційного комфорту;

3. Підвищення психологічної освіти батьків, набуття знань, урахування індивідуальних та вікових особливостей дитини;

4. Забезпечення тісного взаємозв’язку і взаємодії зі школою та іншими дитячими колективами. Лише дружні, відкриті стосунки ди-тини з батьками, взаємодопомога, турбота та увага забезпечать добрі відносини в сім’ї, бажаний результат виховання.

 

ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ:

1. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, неврівноваженого — за плаксивість.

2. Під час їжі.

3.Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Краще підтримати її.

4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.

5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у стар¬шої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.

7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п’яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.

8. Поспішно, не розібравшись: краще про¬бачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та інди-відуальні особливості дитини. Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істе¬ричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних по¬карань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймаєть¬ся гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шан¬тажувати батьків.

Яка провідна рука — права чи ліва?

У випадку явної ліворукості дитини у дорослого є два шляхи: надати їй можливість нормально розвиватися відповідно до своєї природи; і намагатися з лівші зробити правшу, тобто йти всупереч природі, перетворюючи дитину на невротика, який робитиме те, що вимагають, але відчуватиме відразу до цих видів діяльності. При цьому можуть виникати заїкання, енурез, нервові тики, нав’язливі рухи, що, зрештою, не може не позначитися на характері дитини, особливостях спілкування з людьми — дорослими й однолітками. У малюка можуть розвинутися комплекс неповноцінності, низька самооцінка. Це дає кожній дитині можливість розв’язувати різноманітні життєві задачі. Проте одна дитина більше користується «послугами» лівої півкулі, а друга — правої. Майже кожний малюк має провідні руку, око, вухо. Якщо провідним є правий парний орган, це свідчить на користь переважної регуляції пов’язаного з ним виду діяльності (моторної, зорової, слухової) лівої півкулі, і навпаки. Таким чином, навчити лівшу їсти, малювати, писати правою рукою можна, проте коли справа дійде до писемної мови, викладу думок, виникатимуть труднощі — дитині буде важко правою рукою виражати свої думки. А зламати і все почати спочатку — майже неможливо. У лівші інакше, ніж у правші, побудований мозок. Отже, його мис¬лення, психіка дещо інакші. Як правило, ліворукі діти більш вразливі, емоційні, рухливі, запальні, гнівливі, гірше звикають до нових умов життя, тонше диференціюють колір і форму предметів. Можна сказати, що вони більше, ніж праворукі, індивідуалізують навко¬лишній світ. Мабуть, саме тому серед ліворуких дітей багато художньо обдарованих. Слід ураховувати, що в ході навчання ліворукі діти більше орієнту¬ються на відчуття (зорові, тактильні та інші), ніж на мовлення. Отже, для кращого розуміння матеріалу їм потрібна опора на малюнок або наочний посібник. Лівші важко працювати у великих групах та жорстко регламентованих умовах. Їхня стихія — індивідуальна робота без жорсткої регламентації, зорієнтована на реалізацію власної ініціативи та інтуїції. Якщо на це не зважати, лівша може стати важко виховуваною, невротич¬ною дитиною. Ускладнює життя лівшам і те, що оточу¬ючі предмети, призначені для правшів, є для них незручними (відчиняти двері, користуватися побутовою технікою, грати на музичних інструментах). Не намагайтеся зробити лівшу такою, як усі, довіряйте її природі. Пам’ятайте: вона володіє такими унікальними задатками, які відсутні у багатьох правшів!

Ні — виховній агресії в сім’ї!

Виховуючи дитину, ми частіше використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величез¬ним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розумі¬ючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів). Своєю нищівною словесною агресією бать¬ки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, ап¬робує такий урок на батьках. Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси. Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а бит¬тя — злочином. Вихована такими методами дитина дзеркаль¬но спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане при¬гнічувати. Своїми методами виховання ми позбавляє¬мо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо. Дуже важливо, щоб ми використовували сим¬патію та усмішку, підтримку, співчуття та на¬віювали доброту, бо всі негативні емоційні вия¬ви позначаються на психічному стані дитини. Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов’я¬зок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов’ю та розумінням!

 

 

Як зняти дитячу агресію

1.Замислитися над причинами такої поведінки.

2.Якщо причина агресивності – дефіцит батьківської уваги, то Ви самі знаєте, що потрібно робити.

3.Не карайте малюка фізично.

4.Не кричіть, не звинувачуйтедитину у вчиненому. Це не допоможе.

5.Cпробуйте заспокоїти та відвернути дитячу увагу.

6.Поговоріть із дитиною, розкажіть, чого Ви від неї очікуєте.

7.Якщо напади агресії відбуваються досить часто, можна допомогти дитині і спрямувати її агресію в безпечне русло. Це можуть бути заняття спортом, найкраще – плаванням.

8.Іноді агресивним дітям допомагає боксерська груша, що знаходиться вдома у доступному місці.

Консультація для батьків

«Екологічний розвиток дітей  дошкільного віку через ігрову діяльність»

Підготувала: Вихователь

Бурлака М.С.

Навчити дітей бачити красиве – справа складна. Якщо батьки  щиро люблять природу і дбайливо ставлять до неї, вони зможуть передати ці почуття дітям.

Діти дуже спостережливі і чуйні до слів, настрою дорослого. Вони швидко бачать позитивне і наслідують своєму наставнику.

Перебуваючи разом з дітьми в парку, помилуйтесь його красою, погодуйте білочку горішками. Акцентуйте увагу дітей на тому, що вона жива істота і також хоче їсти.

В теплий осінній день, перебуваючи з дітьми біля водойми, зверніть увагу дітей, яка вода в ній — чиста чи брудна? Хто мешкає у водоймі? Зверніть увагу дітей на те, що і рослинам, і тваринам, і птахам, як і людям, вода потрібна чиста.

Завдання полягає в тому, щоб підвести дітей до світоглядних висновків: про єдність і різноманітність природи. Зв’язках і взаємозв’язках між різними об’єктами природи, постійними змінами у природі та її розвитку. Паралельно з цим йде формування  у дітей здатність естетично ставитись до світу, сприймати і оцінювати прекрасне, своєю діяльністю множити красу навколишнього. Задовольнити дитячу допитливість, залучити дитину до активного освоєння навколишнього світу, допомогти їй оволодіти засобами пізнання зв’язків між предметами і явищами дозволить саме гра. Відображаючи враження від життєвих явищ в образах гри. Діти відчувають естетичні та моральні почуття. Гра сприяє поглибленому, розширенню їх уяви про світ. Чим різноманітніші за змістом ігрові дії, ти м цікавіше і ефектніше ігрові прийоми. Гра вимагає від дитини бути уважним учасником спільної гри однолітками, він повинен запам’ятати  всі позначення, повинен швидко збагнути. Як вчинити в несподіваній ситуації. З якої треба правильно вийти. Однак весь складний комплекс практичних і розумових дій, які виконує дитина в грі, не усвідомлюється нею як процес навмисного навчання – дитина вчиться граючись. Проведення ігор в природних умовах має свої складнощі: діти легко відволікаються, звертають свою увагу на сторонні предмети і т.д. тому в таких іграх доцільно застосовувати наочний художньо оформлений матеріал, придумувати цікаві угрові моменти, дії. Щоб гра пройшла успішно і мета була досягнута, потрібно, щоб вона супроводжувалась барвистим наочним матеріалом, з яким діти будуть безпосередньо працювати, виконувати завдання тієї чи іншої гри. Великі розміри наочного матеріалу дозволять добре його розглянути. Реалізувати свою ігрову задачу.