Здоровий спосіб життя

по-українськи

       Українська етнографія виокрем​лює важливі аспекти формуван​ня підвищеної уваги до здоров'я. Скажімо, до правил хорошої по​ведінки належить таке: зустрівши родичів, друзів чи знайомих, запи​тувати про їхнє здоров'я («Як ваше здоров'я?», «Чи здоровиться вам?»). Прощаючись, люди одне одному ба​жають доброго здоров'я («Бувайте здорові», «Ходіть здорові»). Про увагу до здоров'я наших попередників свідчать і влучні порівняння: сильний, як дуб, здоро​вий, як вода.

Поширеними в народі були й такі прислів'я: «Бе​режи здоров'я змолоду, а честь — під старість», «Бе​режи одяг доки новий, а здоров'я доки молодий», що свідчить про існування певного розуміння потреби формування та зміцнення здоров'я з раннього віку.

      Кожне українське поселення, кожна сім'я у вихо​ванні дотримувалася певних традицій: шанобливе ставлення до її старших членів, ретельне наслідуван​ня батьків у дотриманні здорового способу життя, тісний зв'язок дитини з природою. Культ здорового способу життя, що в різні часи сповідувався в Україні, сприяв вихованню здорового покоління молоді.

    Звернувшись до виховного потенціалу народних традицій, слід виокремити фольклорні жанри, які широко використовувалися у вихованні здорової осо​бистості на Україні . Вони супроводжували дитину вже з раннього віку і захоплювали своєю поетичністю, мудрістю народних педагогічних порад щодо фізичного розвитку, зміцнення та збереження здоров'я дитини.

    Колискові пісні — малі поетичні твори, з якими зустрічається дитина з перші дні свого життя, спри​яють формуванню здорової особистості. Колискові заспокоюють дитину, сприяють її засинанню, компенсують безпорадність рухів

малюків, сприяють розвитку вестибулярного апарату та зміцненню організму дитини.

    У дошкільних закладах розучують колискові пісні, народні потішки , забавлянки , народні ігри, використовують поради народної медицини. Використання цих складових забезпечують повноцінний розвиток здорової та всебічно розвиненої особистості .

    Зокрема давайте розглянемо вплив українських народних традицій та розваг на розвиток дітей , у формуванні здорової особистості .

Споконвіку народна педагогіка особливо піклувалася про здоров*я та фізичний розвиток дітей у вихованні їх як майбутнього нації. Народознавча скарбниця багата на поради та вислови такого змісту ,як от : « Нема щастя без здоров*я », « Здоровому – все здорово ». Піклуючись про виховання здорового покоління ,український народ створив свою самобутню національну фізичну культуру.      Українська народна педагогіка має цілісну систему педагогічних засобів фізичного виховання ,яка цілком відповідає національному характерові нашого народу, і яку належить оптимально використовувати в гартуванні дітей.

   Учений – педагог К .Ушинський наголошував на тому що,людина володіє далеко не всіма тими силами й здатностями, які приховані в її організмі, і людині належить з цього багатого скарбу тільки те, що вона підкорила своїй свідомості й своїй волі.      Одна з головних цілей виховання здорового способу життя й полягає саме в тому,щоб підкорити сили й здатності організму ясній свідомості й свободній волі людини.

   Ушинський рекомендував у фізичному вихованні використовувати як чудовий матеріал із життя народу різноманітні народні ігри та забави,

спортивні свята, у тому числі й ходіння босоніж, а також відповідні іграшки та вправи.

   Традиційно у навчально-виховному процесі ДНЗ українські народні рухливі ігри та розваги використовують, як засіб фізичного виховання. Проте їх розвивально-пізнавальний потенціал, значно ширший. У культурологічних дослідженнях рухливі ігри визнано суттєвим елементом української національної культури. Аналіз народних рухливих ігор та розваг, поширений нині серед дітей, засвідчує, що їх корені можна знайти ще в давніх фольклорних обрядах, церемоніях та ритуалах.

   Народні рухливі ігри та розваги, мають зміст, форму (характер організації колективу), та методичні особливості. До змісту рухливої гри належать сюжет (образний чи умовний задум), правила й рухливі дії в грі та їх спрямованість на досягнення мети. Форма рухливої гри передбачає організацію дій, яка уможливлює широкий вибір способів досягнення поставленої мети, й обумовлена її змістом.

    Основними засобами досягнення поставленої мети в рухливих народних іграх є різноманітні рухи і ходіння, біг, стрибки, метання, перенесення предметів тощо. Вони виховують спритність, швидкість, почуття колективізму, наполегливість, рішучість, ініціативність. Крім веселощів, ігри сприяють створенню позитивного настрою, та тонусу для розвитку дітей, загартовують їхній організм.

    Велике значення для розвитку функції мислення у дітей дошкільного віку мають рухливі ігри з проявами спритності, швидкості рухів, додаванням рухових завдань, що передбачають реагування на різні обставини й ситуації. Виховане значення рухливих ігор та розваг полягає ще й в тому, що здійснюється комплексний розвиток всіх психічних процесів і функцій, якостей дитини, гостроти

відчуттів і сприймання, уваги, оперативної пам’яті, уяви, мислення, емоційно-вольових якостей.

    Правильно організовані ігри позитивно впливають на розвиток організму дошкільників, зміцнюють серцево-судинну, дихальну та інші системи організму, збуджують апетит і сприяють міцному сну.

    Варто відзначити позитивний вплив рухливих ігор та розваг на емоційний стан дітей. Для емоцій дітей характерні такі особливості: безпосередність вдачі, яскрава зовнішня вираженість у міміці, рухах і вигуках. Інтерес до ігор у них обумовлений яскравими емоційними переживаннями, тим що діти дошкільного віку не здатні приховувати своїх емоційних станів і піддаються їх впливу стихійно.

    Народні прислів'я та приказки, які використовуються для підбиття підсумку гри: «Дружній череді і вовк не страшний», «Зробили спішно, коли б воно не вийшло смішно», «Берись дружно, не буде сутужно » тощо.

Народна педагогіка визначає дві групи дитячих ігор.

    Перша група — це спонтанні ігри, вони виникають стихійно або як наслідування дій дорослих.

    Друга група — власне розважальні ігри з готовими правилами, створені народом упродовж багатьох століть, які сприяють фізичному розвитку дитини, розвитку фізичних якостей: спритності, швидкості, витривалості і сили та розвитку самостійності, рішучості, організованості, кмітливості, чесності, доброзичливого та турботливого ставлення одне до одного.

    Педагог у своїй практичній роботі з дошкільниками може творчо вико​ристовувати народні ігри, видозмінюючи їх. Майстерність вихователя у доборі народних ігор та розваг, чітко продумана методика проведення забезпечить оздоровчий, виховний ефект та емоційно—образний вплив на дітей дошкільного віку.

    Могутній здобуток народу у справі виховання, який

століттями збага​чувався, необхідно широко використовувати в системі виховання до​шкільників, залучаючи їх до витоків національної культури та духовності.

    Враховуючи те ,що найважливішим завданням сучасної педагогіки є пошук шляхів формування валеологічної культури молодого покоління ,ми все частіше звертаємося до народної скарбниці, традиції наших пращурів . Адже валеологічна культура формується в національно – культурних особливостях українського народу, в основі якої лежить збереження та зміцнення власного здоров*я й здоров*я навколишніх людей.

    Саме через народні ігри відбувається спілкування з природою , її явищами й об’єктами ; збагачується чуттєвий досвід дитини, розвиваються психічні і фізичні процеси ;виховуються вміння розуміти і відчувати красу природи рідного краю , відчуття себе, як невід*ємної частини своєї нації , свого народу.

    Можна стверджувати ,що розвиток здібностей дітей до пізнання і творчого перетворення світу започатковується і позитивно реалізується через вплив народного фольклору .

     Отже, народні традиції, ігри, розваги належать до визначальних факторів виховання тілесних і духовних складових дитячого організму, формуванню традиційним способом життя здорової нації. Використання багатовікової системи народного оздоровлення в освітньому процесі дошкільних навчальних закладів, відіграє важливу роль у формуванні в дошкільників здорового світогляду, основ культури здоров’я, активної оздоровчої життєвої позиціях.